petro_tazyk

..приїзжаєш отак на гастролі, і розумієш, шо в цьому театрі ти вже колись на гастролях був, но вже встиг забути, пока не ткнувся носом в знакому архітєктуру..

..іду з тіятра собі в общіжитіє, і вже біля самого общіжитія бачу магазін по продажу товарів інтімної блізості. тікі щоб ви не думали, шо це шось тіпа як на ріпєрбані - в мириканських магазінах інтимної блізості 90% товару - жіноча нижня білизна. прі чому така, що, напрімєр, в бундесі її можна купити чуть лі не в любому магазіні, включаючи сільські бутікі; а така шо продається в европі у відповідних магазінах, в омеричці сущіствує тільки в уяві самих продвінутих порнозвьозд. но разговор щяс не про це. мене зацікавила величезна флюоресцуюча фішечка "персональні лубриканти". так як одітий я був ще афігєть як пристойно (єдине, шо без галстука), ні каплі не п,яний, а до запланованого культурного пробєгу по злачним мєстам з представниками місцевої творчої інтелигенції у мене ще залишалося години дві, то я вирішив трохи розважитися. захожу в магазин, здрасті, кажу, то-сьо; мене інтірісують колєктивні лубріканти, які можете мені посовєтувати? по реакції тьолочкі по ту сторону прілавка я розумію, шо шутка моя була - не в коня корм: тьолочка шаріється так, шо мені стає понятно, шо вона не то шо лубріканта в руці не тримала ні разу в жизні, но і того, на шо його (лубрікант) обично намазують.

( но пока у мене )

..колись, ше на зарі кар,єри, ми з Мерседес работали у сільському театрі. вірніше - театр був не сільській, просто ми жили в селі :-) ікспіаренс був потрясающій, враховуючи стопіццот озер, річок, ставів, болот і потічків навколо, придатних для каяків..

..минулими вихідними, ми з Мерседес вирвалися туди у пішу еротичну подорож з каяками. головною достопрімєчатільністю села була наявність шести церков (на 1800 поголов,я). одна із церков особливо вирізнялася своєю, як казав Ондрухович, "пиздуватістю" - на ній вічно висіли якісь абсолютно ідіотські вивіски-гасла, які час-від-часу оновлювалися. ми завжди з нетерпінням очикували нових :-)

..єсі я скажу, шо ми з нетерпінням очикували моменту проїзду повз цю церкву - то я нічо не скажу :-) реальність повністю виправдала очикування..даже перевершила. в цей раз на церкві висіло красномовне "under new management".

..ну шо, в принципі дуже переконлива квінтесценція того, шо релігія - це сама стара і найпотужніша фінансова піраміда, в якій церка відіграє таку собі своєрідну роль банку, з усіма його центральними відділами і філіалами на периферії. відповідно, падре-фаза - св.отець (нужноє подчєркнуть) - є ніким іншим як главбухом.

налітався це коли в домашньому умивальнику підставляєш руки під кран, розраховуючи на сенсор

..іду я на посадку рейсу 1526 на Балтімор, знаходжу своє місце біля вікна, сідаю. поруч, на місце у проході, сідає Моніка Белуччі якийсь ненапряжний шльоцик. через хвилину з,являється інший шльоцик, з пред,явою до мене "ізініть, но ви на мому місці сидите". "как можна, сєй тікет випісан на мене - плацкарта нумер 30" - "імєнно, сер, а ви сидите на нумер 31" - "я сі тєжко вибачєю, - кажу, - проїхав, ізвольте заняти своє законне місце". - "та не напряг, - каже шльоцик, - ви сидіть де сидите, а я на ваше місце сяду" - "нє вапрос,- кажу, -ізвольте сісти на мій пляц".

..проходить мінути дві.. у верениці пасажирів чітко окреслюється габаратний силует афроамериканки кілограм так поза 200.. у мене починає закрадатися хижа думка стосовно її плацкарти.. благородний дон попереду ще нічо не підозрює на момент коли у мене вже немає жодніх сумнівів - вона його майбутня сусідка і одночасно - майбутній жах на ближчі півтори години :-).. такі да, 200+ кг сала, лагідно посміхаючися, розтікаються по сусідньому з благородним доном кріслі, а заодно - охоплюють і відчутну площу території благородного дона.. дуже скоро ще виявляється, шо мириканський варіант мадам Гріцацуєвої ще й страждає на розмовну діарею - рот у неї не закривається і постоянно шукає спілкування. а понєжєлі благородний дон - її єдиний сусід - він і слугує для неї об,єктом спілкування..

..півтори години згодом, на виході з літака, ловлю погляд благородного дона.

- мен, - кажу, - сорі, ай філ фо ю..

- та шо там, буває й гірше, ноу проблем, бад, - одказує реально благородний мириканський дон..

...а Балтімор, як завжди, зустріла дощем і хмарами до землі.. у мені починають виникати підозри, шо тут ніколи не буває сонця.. але незавжаючи на це, Балтімор - прекрасна, як перше кохання..

ХарборПлейс:





ну і вечеря у портовій ригайлівці (а де ж ще я міг вечеряти?):

бітли були моїм першим серйозним музичним захопленням. хоча на той момент бітлів як таких вже не існувало, а Лєннона застрелив якийсь ну-йоркскій чмошник. тому я ніколи і не сподівався побачити/почути їх вживу. я просто не уявляв собі шо таке взагалі може статися. але от пройшло з три дисятеліття, і те, про шо я навіть не міг собі дозволити мріяти, стало реальністю.

сер Пол Маккартні, власною персоною, я його бачу і чую в реалі. (перші секунд 20-25 відео спакуджені, поки я підбираю сеттійнгз для зйомки в темряві в той час як Мерседес витирає соплі, які безконтрольно з мене полилися :-).

ше з дитинства мене цікавило питання: що спонукає учЬоних (зоологів, ботанів і т.п.) приетачувати певним видам флори та фауни до їхньої назви кольори, яких там і поруч не стояло. наприклад - голубий кит. ну який він в жопу голубий, якшо він чорний, як шахтьор. то ж саме - з китом сірим. но случаються і більш вопіющі випадки. наприклад, оце от ми в зоопарку місцевому рекогнісцировку на мєстності проводили і наткнулися на вообще возмутітєльний кейс:



я так розумію, шо всі зоологи і ботани, перед тим як ними стати, здають тест на проф-прігодність - налічіє дальтонізма. розрізняєш кольори - всьо, нєгодєн. іди в пожарнікі там, чи музікальним крітіком стань.. та шо там учьоні. це ше півбіди. читаю я оце з дітьми книжечку. в ній пише "сіра мишка, рожеві вушка". но мишка сама намальована коричнева і вуха в неї такого самого кольору (уточняю зразу - зсередини). думаю, може це у мене возрастний дальтонізм якийсь, післяробочє весіннє загострення, так сказать. питаюся "Анхеліка, якого мишка кольору?" - "браун", каже. ну то шо, мені власній доньці не вірити? добре бджілкам - у них одна мозаїка..

може показаться шо це гори



но насправді це вобше ніяки не гори



і хоть воно засране до бізобразія сірано густина живності на квадратний метр в ньому в 100500 раз вища за криштально чисте чорне море із далеких спогадів дитинства



як завжди з моря я приїзжаю розслаблений і лінивий як ксьонзова льоха

за останні декілька років море остаточно трансформувалося у фетиш номер один. далеко і безнадійно залишивши позаду себе навіть таку святиню як гори.

ще ніде і ніколи я не почував себе так добре і ніде не було мені так затишно як в невеличких портовиххх містечках. дедалі частіше навіть проскакують думки що залюбки проміняв би свій відносно великий театр без моря на маленький і жебрацький але з морем. з усіма його запахами вітрами човнами пеліканами рибаками і путанами пірсами жебраками і мідіями які ше реагують на свіжовичавлений на них лимонний сік.



( Read more... )

..хоча в ріо я не був. душа у Бірмінгєма, безумовно є. але душа ця - потьомкі. в прямому і переносному значенні. єдине місце де ліхтарі детектед - біля гуртожитків. найшли де поставити..

сегрегація - шаблонна. можна даже сказати - каталожна.

..навколо місцевого театру цілий ряд злачних місць. в грецькій ригайлівці дають свіжовидушений яблучний сік. попросив крові мертвих помідорів - но мадам в переднику не оцінила красоти ігри..

..всьо, завтра зранку вже на море. може ше встигну закрити сезон.