petro_tazyk

Багата та унікальна історична спадщина зумовила багату та унікальну дієту Південної Луізіани,
та Нового Орлеану зокрема. Каджуни (французькі вигнанці з Акадії - сучасної північно-східної Канади),
французи, іспанці, африканські раби та креоли - всі додали по цеглинці до місцевої кухні.

Коли мене питають, що є найбільш характерною, автентичною, унікальною іжою тут, у мене не виникає
сумнівів - це гамбо. Гамбо - це щось середнє між супом та рагу. Справжнє гамбо готується
декілька годин і вимагає пенвих кухонних навичок. Починається все і з топлення свинячого жиру
на пательні та повільного обсмаження муки в ньому. Далі додається м,ясна основа (курка,
риба, сіфуд), вода, спеції і обов,язково - окра. Окра - це африканська фасоля, яку завезли
раби сюди. Виглядає вона більше, як тонкий перець, всередині всіяна дрібними зернами.
Окра дуже добре згущує супи, надає їм коллоїдності - саме це і робить гамбо - гамбом.
Гамбо без окри - не гамбо. Подають його разом з рисом.
До речі, одна із колишніх колоній, звідки звозилися раби до Н. Орлеану зветься Гамбія.

Гамбо продається на кожному кроці, але їсти його можна далеко не усюди. Наприклад,
у таких ригайлівках на центральних вулицях - це збочення.

Саме круте гамбо в Орлеані я їв у гамбо-шопі неподалік від Сент Джеймс Сквеа.
Порекомендувала його внучата племінниця Едгара Дега - імпресіоніста, що жив якийсь час в Орлеані. З тих пір - всіх туди вожу, і всім рекомендую.

Друга класична точка - це пірс 424 на Бурбоні.

Тут дають нерозбавлений місцевий лагер Абіта. На смак - лімонад "колокольчік", але кращого місцевого
пива тут немає, а до цього дуже швидко звикаєш :-)

Смажений місцевий алігатор. Але, звісно, не дикий, а з місцевих ферм, тому м,ясо не настільки
ніжне, як мало би бути. Смакує алігатор як курка та риба одночасно.

Черепашачий суп дуже нагадує за смаком довго витримане на повільному вогні яловиче рагу. Дуже
насичений смак, їсти можна з задоволенням.

Жаб,ячі лапки з кукурудзяним хлібом. Я з дитинства ненавиджу хрящики всякі - те, як вони відчуваються
на зубах. Тому їсти жаб,ячі лапки, де всі суглоби - хрящики, було для мене
страшною мукою - як в тому анегдоті - пардон - "ібу і плачу" (с)