Хороший понт дорожче грошей ?

Буквально декілька днів назад, наш адміністративний асистент поцікавилася, чи замовити мені в офіс обігрівач, так як іде похолодання, а ми тут нікак к такому не готови. я так, снісходітєльно на неї подивився, мол, спасібо, кунєшло, но мені після шести конадських зим оці ваші "похолодання" - ну ви поняли :-) і я дійсно люблю, коли у мене в офісі прохолодно, ібо в теплі мої мозги вопше не функціонірують.

Не пройшло багато часу, у нас тут таки реально стало холодно. Головна проблема, що у мене одна стіна офіса - одне сплошне вікно (висотою в метра 4), а система отоплення не пристосована до таких погод. Зранку в офісі 13 градусів тепла і це не дуже надихає. "Понтанувся, бля" - це була моя перша думка, коли я в офіс зайшов. Зараз добрі (і безпонтові) колеги, яким обігрівачи замовили, тихенько ржуть з "моржа", правда по очіріді позичають мені свої обігрівачі - кожен на пів-годинки - і так по кругу.

Я вже забув, коли почував себе таким ідіотом останній раз.

Завжди пам,ятайте, шо понти-понтами, але життєві правила з ними нічого спільного не мають :-)

...фрагмент із розмови девятого квітня двітисячип'ятого року...

mojsije
09 квітня 2005, 09:36 am
якщо ти маєш на увазі це... ориґінальний вірш миколи воробйова, а нижче -- переклад сербською миодрага сибиновича і лудмили попович. не знаю, правда, як вони вдхох вірші перекладали. а може -- вся антологія укр. поезіїї. карочє -- хтось з цих двох.

* * *

Ти не прийшла, бо трапляється дощ.
Ти завагалася, бо надходить осінь.
Ти запізнилась, бо річки течуть.
Ти не злякалась, бо ти забула...
Ти не прийшла тому,
що можна прийти,
можна згадати про це,
можна мріяти про це,
можна забути про це...
А було так синьо увечері,
що перехожі замість газет
несли білих гусей...

1985


* * *


Ти ниси дошла, јер дешава се киша.
Ти си се мислила, јер долази јесен.
Ти си закаснила, јер теку реке.
Ти посустала ниси, јер ниси заборавила...
Ти ниси дошла зато
што може се доћи,
може се памтити ово,
може се сањати ово, може се заборавити на ово...
А било је тако сиње вече
да су пролазници уместо новина
носили беле птице...

1985.

Топові бл(потрібне вставити)

Ви знаєте моє ставлення до фсякіх топових блогірів і топових постів. М,яко кажучі – нетерпиме. І ось, в коі то вєкі, я зайшов на першу сторінку і подивився що ж там в жопі топі, які ж зараз самі важливі теми, шо людей, так сказать, трєвожит і інтєрєсуєт. І ви знаєте, я нєсколько був озадачєн. Бо сложилось такє впєчатлєніє, шо я зайшов такі в то перше, перекреслене слово. Я не буду щас обсуждать всю остроту і глубіну вопроса по "плану трєніровок і пітанія в завісімості от мєнструального цикла". Ця тема, бєзусловно, заслуговує самого прістального вніманія, глубокого і детального ізучєнія і аналіза. Но я реально прозрів від двох інших сабжектів.

Сабжект номер раз – це декілька постів «народних блогерів блядей» про загибель російської блогерши. Померла молода дівчина, це завжди трагедія. Але коли починаєш читати всі ці штучні нашвидкоруч склепані бездарні некрологи, починає щось дуже сильно пульсувати у всіх шлуночках головного мозку і хочеться якнайскорше весь цей «пульсат» виригнути назовні, бо тримати в собі нема сил. Виявляється, що чуть лі не кожна топова блогірша блядь особисто знала померлу, при чому так близько, шо ходила з нею за прокладками в сільпо сплєтнічала з нею на самі душевні і лічні теми, і тепер от пережить не може цю тяжку утрату. Ці ТП (іменно те, що ви подумали) передирають одна в одної тексти, навіть не удосужуються змінити текст, коли пишуть "від себе". Хоча складається враження, що "під себе". І не пишуть. Вспомінаєтся одін старий англійский анєгдот: «бляді, сер».
Дівчину, безумовно шкода, хоч я ніколи і не чув про неї до цього, смерть в молодості – це завжди трагедія. Якшо вона дійсно була така величина, то просто скажу приказку, яка вмію сказати тільки російською: Великие не нуждаются в здравицах по смерти. Скільки ще людей помирає щодня, але ж ці блогірши бляді не пишуть про це – це ж не читабельно, не скандально, вістів особливих це не принесе і особливо на тому не заробиш. Робити бізнес на чужому горі – це сама яскрава ознака огидного блядства.

Сабжект номер два. Власне, ( от скрін-шот: )

Пам,ятаєте слова професора Преображенського д-ру Борменталю? - Нікогда не читайте до обєда совєтскіх газєт. - Так ось у мене є велике бажання порадити вам всім не читати "топових блогерів блядей". Тим більше, шо на відміну від д-ра Борменталя, у вас є вибір - масса класних і цікавих блогів. І як сказав хтось у мене у френдоленті - я не памітаю хто - єсі прочитає це, то хай озвецця - цікаві блоги починаються десь із пятисотого міста рейтинга. Здається, це було у vova_comment, коли він намагався з,ясувати хто є ху в першій сотні рейтингу.

Дякую за увагу.