Про дурнички

[petro_tazyk]

З віком ми втрачаємо здатність творити кумедні дурнички. Це, напевне, і зумовлює нашу душевну старість.

Я знав одного дядька: в свої 65 років він міг зайти в гості з баняком коньяку і мішком гумору. Коньяк міг закінчитися, і тоді на стіл коньяк ставив я, а от гумор у дядька не закінчувався ніколи. З ним можна було легко спілкуватися півдня без скидок на вік, соціальну приналежність та інші збочення, видумані людством. З тої кількості дурничок, яких ми з ним натворили, можна скласти книжечку.

В той самий час, я знав хлопа, на 2 роки старшого за мене. У мене складалося враження, що 65 - йому, настільки старечі замашки, думки та вчинки були йому притаманні. З ним можна було випити келих вина і заснути від нудьги. Це була єдина дурничка, на яку я був спроможний у його пристуності. Мій самий великий страх - що я можу перетворитися на такого.