Паркан

Хтось лізе через паркан. Власне, мені вже не звикати до цього. Хтось завжди драпається через мій паркан. І я готовий зустріти будь-кого. Бажаного, чи не дуже. Відомого, чи незнайомого. Друга чи ворога. Чи то пак – працівника органів правопорядку. Авжеж, їх тоді навіть було троє. Лєйтёха Рисаков – невдаха по життю, онук невдахи, син невдахи і батько майбутніх невдах. І двійко миршавих сержантиків, я навіть не пам,ятаю їхніх прізвищ – закарбувалися лише зухвалі мармизи та нишпорячі по всім закапелкам гудзики-оченята.. Хтось із порядних сусідів задзвонив до міліції. Там, за парканом – музіка, дуже голосно, напевне там курять травку, споживають абсент і куштують плоть неповнолітніх дівчат ( Read more... )