каньонні пригоди. день 2.
Oct. 20th, 2014 11:54 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
..вечором, на общєм собранії жильцов нашого номера, ми з Мерседес вирішили, шо обов,язково дійдемо до Інідіан Гарденс (4,5 миль в одну сторону), а там подивимся по обстоятельствам - чи йти на річку, чи ні - бо дуже ж кортіло, невзірая на жосткі настанови шо "ні в коєм случає ні під яким прєдлогом".
..встали ми в 5 ранку, набили рюкзак водою/хавкою і вперьод..
..на перших же 100 метрах спуску, ще до сходу сонця, виявилося, шо в камені вибудували шось.
..але нас тягнуло вниз, бо схід сонця в каньоні - це шедевр

..усюди для безголових

з кожною такою настановою, стає все більше стрьомно пензлювати аж до річки, а з іншої сторони - все більше хочеться. тому, тримаєм спокойствіє і ідемо вниз на індіан гарден (он там внизу така зелена)

і зазумлена (або вже ближче було, я не помню)

вниз ідеться легко і невимушено. нам назустріч піднімаються трудящі, шо спали на індіан гарден. весь їх зовнішний вигляд говорить про те, шо назад ітиметься нам значно важче. особливо, враховуючи, що зараз ранок, 7:23 і усього 21 градус тепла

діставшись індіан гарден о 8:16 відзначаємо, шо температура та ж сама

краєвиди краси неопісуємої

і труба з водою протянута аж до самого індіан гарден

сил та енергії ше хоч залийся, тому вирішуємо іти додаткові 3,5 милі вниз до річки.
чим дедалі вниз - стає ше красивіше

так як іти і надалі вниз - йдеться легко і невимушено

чим нижче - тим більше зелені навколо не тільки в оазах, а і довкола

хоча найпривабливішим є червоний камінь у променях сходячого сонця

все більлше зустрічається живої природи

в перших променях сонця починаєш усвідомлювати, як раптово гаряче стає навколо і хочеться освіжитися відром холодної води на голову, або стати під отой невеличкий водоспад

але він поки що недосяжний тому доводиться милувати кактусами

водоспад, єєєєєє! знімаємо панами і вимочуємо їх у воді

поступово наростає шум і ми з радістю розуміємо, шо підбираємося до Колорадо річки. єєєєєєєєєєє. перепад висот - майже 1,5 км.

вода - 8 градусів, підводні течії, завжди коричнева - покупатися нереально. в 9:30 їмо тут ланч і в 10 починаємо вертатися назад. тут і починаєш усвідолювати остаточно, як ти попав.
тіні вже мало, тому використовуємо будь-яку нагоду
тепер, коли ідеш поволі і вгору - починаєш більше бачити красот



в 11:23 ми вже назад на Індіан гарден. з 21 температура скочила на 30. це в тіні.

тут же охолоджується і місцева ворона

проходить група дурістів на мулах під чуткім руководством якогось педро. дивляться на нас зверхньо і дуже самовпевнено

- шо втомилися? - питає нас якесь маленьке плюгаве хуйло.
я вигризаю останні залишки електроліту з ампули.
- ти пройдися пішки, шо ти мулом їдеш, хуй ти пластиліновий - хочеться мені відповісти. але так як омерика з мене зробила людину культурну, то я відповідаю "і вам щасливою дороги".
на час, коли ми вирушаємо з індіан гарден нагору температура вже 32. і нам виходити з тіні на сонце.

це були самі пекельні години підйому, особливого потягу до фотографії вже не було. особливо, коли піднімаєшся до рівня білого каменю, де висота на рівнем моря вже перевалює за 2 км, поівтря стає дедалі розрідженішим і стає все важче дихати. скікі градусів на вулиці - можу тільки здогадуватися

на самій горі зверху стоять дурісти, які приїхали на каньон сфотографуватися і повісити статус у фейсбуці "ми на каньоні!"

о 2:23 пообіді ми піднялися наверх. в загальному, пройшли відстань в 16 миль за 8 годин і 7 хвилин.
..встали ми в 5 ранку, набили рюкзак водою/хавкою і вперьод..
..на перших же 100 метрах спуску, ще до сходу сонця, виявилося, шо в камені вибудували шось.

..але нас тягнуло вниз, бо схід сонця в каньоні - це шедевр

..усюди для безголових

з кожною такою настановою, стає все більше стрьомно пензлювати аж до річки, а з іншої сторони - все більше хочеться. тому, тримаєм спокойствіє і ідемо вниз на індіан гарден (он там внизу така зелена)

і зазумлена (або вже ближче було, я не помню)

вниз ідеться легко і невимушено. нам назустріч піднімаються трудящі, шо спали на індіан гарден. весь їх зовнішний вигляд говорить про те, шо назад ітиметься нам значно важче. особливо, враховуючи, що зараз ранок, 7:23 і усього 21 градус тепла

діставшись індіан гарден о 8:16 відзначаємо, шо температура та ж сама

краєвиди краси неопісуємої

і труба з водою протянута аж до самого індіан гарден

сил та енергії ше хоч залийся, тому вирішуємо іти додаткові 3,5 милі вниз до річки.
чим дедалі вниз - стає ше красивіше

так як іти і надалі вниз - йдеться легко і невимушено

чим нижче - тим більше зелені навколо не тільки в оазах, а і довкола

хоча найпривабливішим є червоний камінь у променях сходячого сонця

все більлше зустрічається живої природи

в перших променях сонця починаєш усвідомлювати, як раптово гаряче стає навколо і хочеться освіжитися відром холодної води на голову, або стати під отой невеличкий водоспад

але він поки що недосяжний тому доводиться милувати кактусами

водоспад, єєєєєє! знімаємо панами і вимочуємо їх у воді

поступово наростає шум і ми з радістю розуміємо, шо підбираємося до Колорадо річки. єєєєєєєєєєє. перепад висот - майже 1,5 км.

вода - 8 градусів, підводні течії, завжди коричнева - покупатися нереально. в 9:30 їмо тут ланч і в 10 починаємо вертатися назад. тут і починаєш усвідолювати остаточно, як ти попав.
тіні вже мало, тому використовуємо будь-яку нагоду

тепер, коли ідеш поволі і вгору - починаєш більше бачити красот



в 11:23 ми вже назад на Індіан гарден. з 21 температура скочила на 30. це в тіні.

тут же охолоджується і місцева ворона

проходить група дурістів на мулах під чуткім руководством якогось педро. дивляться на нас зверхньо і дуже самовпевнено

- шо втомилися? - питає нас якесь маленьке плюгаве хуйло.
я вигризаю останні залишки електроліту з ампули.
- ти пройдися пішки, шо ти мулом їдеш, хуй ти пластиліновий - хочеться мені відповісти. але так як омерика з мене зробила людину культурну, то я відповідаю "і вам щасливою дороги".
на час, коли ми вирушаємо з індіан гарден нагору температура вже 32. і нам виходити з тіні на сонце.

це були самі пекельні години підйому, особливого потягу до фотографії вже не було. особливо, коли піднімаєшся до рівня білого каменю, де висота на рівнем моря вже перевалює за 2 км, поівтря стає дедалі розрідженішим і стає все важче дихати. скікі градусів на вулиці - можу тільки здогадуватися

на самій горі зверху стоять дурісти, які приїхали на каньон сфотографуватися і повісити статус у фейсбуці "ми на каньоні!"

о 2:23 пообіді ми піднялися наверх. в загальному, пройшли відстань в 16 миль за 8 годин і 7 хвилин.