дарагой, розумієш, кіно настільки ніяке, що в мене немає арґументів. подивитися втім варто - кожен волєн скласти своє враження. бертолуччі хотів заспівати лебедину пісню під шумок билой слави... well... it hasn't happened.

в дрімерзах немає ніц крім красивих молодих облич, силуваного символізму самих героїв (сцена, де баришня буцім-то прикута до ґраток, і де виявляється, що так не є, бо протест виражається уже в самій псевдо-прикутості), спроби спаралелити вуличні заколоти і заколоти внутрішні, сексуальними (батьки, хоч і здивовані, скрєпя сєрце сприймають картину намету посеред квартири із трійнею оголених студентів), красиві картинки, насичені кольором і квазі-змістом... розумієш, що було добре тоді, зараз не годицця. кіно просунулося, але не всі режисери встигли адаптуватися.
якщо дозволиш, порівняю мрійників із "айз вайд шат" кубрика. колись авангардист-режисер пробує створити черговий шедевр, але вдається це йому слабо. отакоє от.